Чи багато ви знаєте кіровоградських письменників, яких друкують московські видавці популярної літератури? Ми, чесно кажучи, всього одного - Олексія Корепанова. У наших краях він добре відомий в першу чергу як багатолітній беззмінний редактор науково-популярного літературно-художнього журналу “Поріг”. Мало хто знає, що він ще і редагує книги для донецького видавництва “Сталкер”. А його книги “Звір з безодні” або “Повернення в Едем”, “Час чорної Луни” читають в основному в Росії. Хоча і Україна на своїх звертає деяку увагу. C харківським видавництвом “Фоліо” фантаст співробітничає давно і успішно. А зовсім недавно “Знайти Едем” вже в українському перекладі опублікований в Києві. З письменником, редактором, незаурядным людиною Олексієм Корепановим ми говорили про літературу, і не лише.

- Коли прийшло бажання повірити паперу свої думки? З чого почалося?

- Скільки себе пам'ятаю, стільки і писав. Ще в першому класі написав “Розповіді про твоїх однолітків”. Писав завжди. Публікували журнали, газети. Інша справа, що книги друкувати почав лише в дев'яностих. Хоча перший поштовх писати фантастику, можливо, був років в 12, я тоді зламав ногу, лежав на дивані, читав багато і вирішив, чом би самому не писати. Так це почалося і не проходить до цих пір.

- Та все ж про вибір жанру. Чому фантастика, не реалізм, не детектив?

- Чому ж? Я весь час писав і реалістичні розповіді, і вірші, і детективи. Але чому фантастика ближча? Я вважаю тому, що можна висловити те, що неможливо виразити в реалістичній літературі. Можна створювати будь-які ситуації без обмежень, піднімати будь-які проблеми, дати відповіді на питання, на які в звичайній літературі важко знайти відповідь.

- У останні десятиліття стару добру “класичну” фантастику витіснило те, що називають фентезі. Менше наукового, більше казкового. Чому стало “та” фантастики менше?

- Це дивлячись що розуміти під фантастикою. Сама фантастики пишеться не менше, а набагато більше. Я кожного тижня отримую інформаційний листок, що аналізує полягання справ в такій літературі у всьому СНД. Якщо раніше в місяць виходило 10-20 видань, то зараз по 80. У Росії в основному.

Часи міняються, відбувається зсув акцентів. Раніше була одна лише наукова фантастика, нічого іншого не було, - адже як може будівельник комунізму в розріз з програмою партії вирушати кудись в підозрілі вигадані світи. І народ трохи втомився від традиційної фантастики. І саме довга відсутність соціальної фантастики і фентезі і породило такий масовий сплеск інтересу до них. Адже раніше ми такого не читали. Шлюзи відкрилися. А зараз, після закінчення вже десятиліття, пішов деякий спад інтересу.

А фентезі любитимуть, бо всі ми родом з дитинства і любимо казки. І друге - всі ударилися у фентезі, бо це має попит. Пишеться вже не від душі, а на потребу ринку. Як сказав колись Богдан Тітомір: “Піпл хавает...”

- Всі абсолютно відомі українські майстри жанру друкуються в основному в Росії - Олді, Зоріч, Дьяченко, Лукьяненко. І ви туди ж.

- У нас торік, за даними вже згаданого мною информбюллетеня, в Україні вийшло три-четыре фантастичних книжки. Сьогодні книговиданням в нашій країні може займатися або дуже багата людина, або божевільний. Абсолютно невыгодно. Росія - єдина дорога, якщо хочеш бути прочитаним. Гонорари в Росії відрізняються від українських не в два, не в три рази, а на цілий порядок. Але і вони хитруни - роблять спільні з нашими видавництвами книги, гонорари платять українські, друкують тут, а продають в основному там.

- Мені видається, що інтерес до фантастики і фентезі зростає в суспільстві, яке проблемне, нездорово. Людині просто хочеться втекти з цього сумного світу в іншій, де все красиво. Згодні?

- Так, ескапізм має місце. До того ж люди вже не можуть без телевізора, своєї щоденної порції серіалів і бойовиків, дивлячись які, не треба вважати. А література фентезі, майже така ж легка. Ось візьмемо, наприклад, Роберта Аспріна. Багатьом подобається. І я не говорю, що він поганий письменник. Я читав декілька книг, настільки гладко і легко, ковтаєш кілометрами ці книги, а на ранок - в голові все чисто, не пригадати, про що читав. Це розважальна література, от і все. Вона зажадалася, і має повне право на існування.

- Жюль Верн напредсказывал в своїх книгах безліч того, до чого наука прийшла через роки. Нинішнім фантастам, схоже, це не дано. Ні у одній книзі 20-30 літній давності, не кажучи про раніших, немає і припущення, що незабаром люди насилу уявлятимуть собі життя без Інтернету.

- Ні, деякі речі все ж передбачалися Стругацкимі, наприклад. Але фантастика сучасна таких цілей перед собою і не ставить. Цілі інші. Перша - розважати, друга - створити якусь соціальну конструкцію, концепцію, поміркувати із цього приводу.

- Останнім часом з'явилися багато книг в жанрі, я б назвав, історичної фантастики. А що було б, якщо, наприклад, Орда помирилася б з Руссю і так далі, на таких припущеннях будується сюжет. Як ви до такого відноситеся?

- Цей жанр називають криптоисторией, за визначенням письменника Андрія Валентінова. Чом би немає? Якщо це цікаво написано, талановито, не ставить просто мету розважитися... Якщо автор ставить завдання показати переломний момент, розвилку історії, версію, як могло все піти по-іншому, - це цікаво. Хороші всі жанри, окрім нудного.

- Ви не лише пишете фантастику, але і визначаєте, чи гідні інші бути надрукованими хоч би у вашому журналі “Поріг”.

- “Порогу” вже 10 років, вийшов сотий номер. Мене більш всього радує, що я даю можливість молодим авторам публікуватися. Присилають твори мало не щодня, у мене вже на два роки вперед розписано, що виходитиме. В основному це росіяни, але, загалом, шлють з 12-13 країн.

Друкую і кіровоградських авторів. Коли в перші роки наш журнал друкував і поезію, я взнав, що в нашій області живуть одні поети. Був завален, тонув в цих текстах. Зараз друкуємо лише прозу. І в Кіровограді є три-четыре-пять чоловік, які пишуть пристойно. Є люди, що бажають виразити себе за допомогою паперу і пера, значить, майбутнє у нас є.

- А навчити писати книги можна, як ви вважаєте? Багато літературних знаменитостей мають технічну, просто далеку від “червоного слова” освіту...

- Я сам вчився на истфаке. А чи можна навчити писати?.. Якщо є в людині іскра Божія, спочатку закладений дар, то літературна техніка - справа наживна. До мене часто потрапляють рукописи, написані коряво, невдало, але ідея, думка є видимими. Видно, що людина не безнадійна. Може виписатися.

І рада я таким авторам даю абсолютно банальний: читайте Пушкіна, Чехова, Буніна, класиків, вбирайте мову, дивитеся, як вони викладають.

- Підозрюю, що більш всього ви читаєте фантастику. А які ваші улюблені книги?

- Якраз немає. Фантастику для себе я не читаю по двох причинах. По-перше читаю її щодня на роботі. А перечитую лише те, що колись в юності запало в душу. Бредбері, Шеклі, Стругацких. З сучасних... чесно кажучи, є хороші, цікаві речі, але так, щоб по серцю пройшло, такого не зустрічав. Не бачу фундаментальних людей, хоча час покаже. Але за літературним сучасним процесом, звичайно, стежу. А улюблені книги - це, знову ж таки, класика - Чехов, Бунін, ось Шолохова “Тихий Дон” з таким задоволенням недавно перечитав.

- Традиційно про плани на майбутнє...

- Закінчую черговий роман “Коміра із слонової кісті”. Коли і КТО буде надрукований - не знаю, віддам агентам, буде видно. Більшість речей моїх виходили через декілька років після написання. Нормально, в радянські часи молоді письменники (а такими вважалися автори до 45-50 років) чекали по 15 років видання книги...

Розмовляв Геннадій Рибченков, “УЦ”.

Filed under: Новости культуры